період очікування

1) period; phase, stage; ( короткий) spell; (життя, історії) page

2) геол. age

1) відставання в часі; спізнення

2) тех. витримка часу

* * *

1) відставання в часі, запізнювання; період очікування

2) cпeц. витримка часу

1) відставання в часі, запізнювання; період очікування

2) cпeц. витримка часу

1. n

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) вірш, довгий склад

3) фон. довгий голосний

2. adj

1) довгий

2) високий, довготелесий

3) тривалий, давно існуючий

4) довжиною (в), завдовжки

5) віддалений

6) фін. довгостроковий

7) повільний, млявий

8) зморний, нудотний

9) численний, великий; що складається з безлічі пунктів (великої кількості членів тощо)

10) надмірний, великий; товстий

11) довгастий, видовжений

12) нудний, багатослівний

13) фон. довгий (голосний звук, склад)

3. adv

1) довго; тривало

2) давно, довгий час

3) протягом

4. v

1) палко (пристрасно) бажати; прагнути (for, after)

2) скучати, нудьгувати (за кимсь — for)

* * *

1) довгий строк; тривалий період; великий проміжок часу

2) пoeт. довгий склад; гpaм. довгий голосний; мyз. лонга

3) eк. покупець цінних паперів

4) ( довгі) штани; великий зріст ( чоловічого одягу)

1) довгий

2) довгий, тривалий

3) який має значну довжину; який має значну тривалість; тривалістю в...

4) віддалений; eк. довгостроковий

5) повільний; нудний, нудотний

6) численний, великий; великий

7) подовжений, довгастий; витягнутий

8) гpaм. довгий (про голосний, про склад) повний; цілий

9) (on) багатий ( на що-небудь); сильний ( у чому-небудь)

10) eк. який грає на підвищення

1) довго; довгостроково

2) давно; довгий час

3) посил. повністю; від початку до кінця

4) eк. на підвищення

- failures

1) протекторат

2) заступництво; протегування; захист

3) іст. звання регента

4) період регентства

* * *

1) протекторат; опікування, піклування

2) покровительство, заступництво

1. n

1) спокій; відпочинок; сон

2) перен. вічний спокій, смерть

3) перерва, пауза, перепочинок

4) військ. позиція «вільно»

5) нерухомість

6) місце відпочинку, клуб (для моряків)

1) тех. упор, опора

8) тех. супорт

9) муз. пауза

10) поет. цезура

11) (the rest) залишок; решта

12) решта, інші

13) (the rest) фін. залишкова сума

14) фін. резервний фонд

2. v

1) відпочивати; лежати; спати

2) покоїтися

3) не працювати, відпочивати

4) давати відпочинок (спокій)

5) бути спокійним, не хвилюватися

6) класти (на щось); притуляти (до чогось)

7) спиратися (на щось)

8) обґрунтовувати

9) ґрунтуватися (на чомусь)

10) покладатися (на когось, на щось)

11) покладати (відповідальність на когось, на щось — on, upon, in)

12) бути віднесеним (на когось); лежати (на комусь; про відповідальність, провину тощо)

13) залишатися без змін

14) с.г. залишати під паром

15) с.г. бути під паром

16) юр. закінчувати виступ обвинувачення (захисту)

17) залишатися

18) арештовувати

19) накладати арешт

* * *

1) спокій, відпочинок; сон; вічний спокій, смерть

2) перерва, пауза, перепочинок

3) вiйcьк. положення "вільно"

4) нерухомість, непорушність

5) місце відпочинку, клуб ( для моряків)

6) cпeц. упор, опора; тex. супорт; люнет

7) cпopт. упор ( точка опори нижче рівня плечей)

8) мyз. пауза; пoeт. цезура

1) відпочивати; лежати; спати; спочивати, покоїтися; лежати, спочивати (нaпp., про погляд)

2) відпочивати ( від справ), не працювати

3) бути спокійним, не хвилюватися

4) (on, against) класти ( на що-небудь); притуляти ( до чого-небудь); обґрунтовувати

5) (on) опиратися, спиратися ( на що-небудь); спочивати ( на чому-небудь); (upon, on, in) спиратися (на кого-небудь, що-небудь)

6) (on, upon, in) покладати (відповідальність на кого-небудь, що-небудь); ( with) покладатися ( на кого-небудь); лежати (на кому-небудь; про відповідальність)

7) залишатися без змін; продовжувати бути в якому-небудь стані

8) c-г. бути під паром, парувати; залишати під паром

9) юp. закінчувати виступ обвинувачення або захисту, надання доказів

1) ( the rest) залишок, решта; інше; інші; решта

2) eк. ( the rest) залишок, сума, що залишається; резервний фонд

АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - об'єднання, від associo - з'єдную) - форма об'єднання людей для співпраці заради досягнення певної спільної мети. Цілі різних А. за змістом і спрямованістю відзначаються великим розмаїттям і можуть стосуватися як загальних проблем економічного, політичного, культурного характеру, так і досить вузьких, конкретних зацікавлень незначної кількості осіб. Визначальною ознакою А., як форми соціального об'єднання, є її добровільність Б. удь-яка А. утворюється на основі доброї волі осіб, які входять до її складу. Цей факт породжує ще дві чільні ознаки А. - активну позицію її членів у досягненні об'єднувальної мети цієї А. та реальну можливість продуктивного поєднання у належних до даної А. людей певних "інтелектуальних схем", або ідей, з індивідуальними вольовими зусиллями кожної окремішної особи. А., як соціальне явище та його філософське осмислення, додають певною мірою до перспективи практичного і теоретичного подолання альтернативи комунітаризму (наголошується момент колективного, спільного стосовно індивідуального) та антикомунітаризму (вважається пріоритетним щодо спільного індивідуальне, осібне). На рівні А. ця альтернатива значно послаблюється через сприйнятливість індивідуальної волі до розумно вибудованих ідей-цілей та, зворотним чином, завдяки здатності останніх до еволютивних змін (за змістом, системою аргументів, логікою та стилістикою їх викладу) з огляду на індивідуальні очікування та зусилля конкретних членів А. Взаємодоповняльність чинників волі та розуму створює умови для того, щоб окремішні індивіди спрямовували свої зусилля на досягнення спільних цілей. У загальнофілософському аспекті А., як соціально-організаційна одиниця, є своєрідним пунктом узгодження суперечності між єдністю та різноманітністю, втіленням у соціальних стосунках динамічно-конструктивної сторони плюралізму, орієнтованого на створення осередків єднання людей на підставі вільно обраних спільних цілей. Через урізноманітнення сфер локального вибору та діяльності відбувається згуртування, а не роз'єднання людей. З точки зору соціальної та політичної філософії, інститут А. є однією з характерних прикмет демократичного суспільства. Він слугує важливим соціальним механізмом врівноваження, з одного боку, тенденції адміністративноуправлінської централізації та, з другого боку - відцентрових сил, закладених у цілях та діяльності, які базуються на приватній ініціативі. На важливість вирішення цього питання у контексті науки управління вказували у XIX ст. фундатори соціальних та політико-філософських досліджень ролі А. у суспільстві Дж. Ст М. ілль та Токвіль. Висловлені ними ідеі є актуальними для умов будь-якого демократичного суспільства, особливо в період його становлення, зокрема для сучасного укр. суспільства. Мілль відзначав, що "вільні асоціації" облаштовують "практичний бік політичного виховання вільного народу", вводять окремішного індивіда у царину близьких йому спільних інтересів, допомагають долати егоїзм, притаманний ліберальній демократії. Токвіль також наголошував, що американці боролися з індивідуалізмом, зумовленим рівністю, за допомогою свободи і в такий спосіб його здолали. Для сучасної України конструктивний потенціал має ідея взаємовпливу між громадськими та політичними А. Громадські об'єднання створюють ґрунт для політичних А., останні ж сприяють розвиткові і вдосконаленню перших. Згідно з Токвілем, участь у політичних об'єднаннях слід розглядати як безкоштовну школу, де кожний громадянин спроможний вивчити "загальну теорію створення асоціацій". В історії теорій націоналізму до проблеми А. звертався Мацціні. Він розглядав А. як засіб прогресу, обопільно колективного й індивідуального, бо світ, на його думку, перебуває у пошуках не стільки матеріальної солідарності, як моральної єдності, що може базуватися "лише на асоціації рівних і вільних людей та націй".

ПРОСВІТНИЦТВО - а) хронологічний період кін. XVII - XVIII ст., який позначається поняттям "доба П."; б) філософська та ідейна течія, поширена в Зх Є. вропі у XVII - XVIII ст., що охопила фактично всі сфери культури. Отже, П. - це загальнокультурне явище процесу історичного розвитку Європи. Термін "П." зустрічається у працях Вольтера, Гердера, але остаточно входить у вжиток після опублікування праці Канта "Відповідь на запитання: що таке Просвітництво?" (1784). Історичним ґрунтом становлення просвітницької ідеології став інтенсивний розвиток наукових знань у XVII ст І. деал наукового знання, що невіддільний від раціональності та оптимізму, сприяв реалізації можливостей пізнання. Важливою складовою просвітницької ідеології стала розробка суспільно-політичних теорій, зорієнтованих на розбудову раціонально організованого суспільства В. основу просвітницьких суспільно-політичних теорій було покладено поняття незмінної людської природи, зміст якого включав ідею про рівність людей від природи, а також про існування низки невідчужуваних прав і свобод людини й громадянина. Одним із засобів утвердження ідеалів П. їхні прихильники вважали розвиток історичної науки ("школи моралі й політики"). При цьому просвітницький погляд на історію характеризувався наступними властивостями: відмова від теологічного способу пояснення історичного процесу, різко негативне ставлення до Середньовіччя, ідеалізація Античності, історичний оптимізм та віра в прогрес, визнання існування єдиних історичних закономірностей розвитку всього суспільства. В органічному зв'язку зі всією системою знань мислителів П. були проблеми виховання. Значний внесок у розвиток педагогічної науки внесли Локк.Дидро, Гельвецій, Руссо. Розвиток П. мав і свою незаперечну національну специфіку, в контексті чого, як правило, виділяють англ., франц., нім., італ. П. тощо. Серед основних течій англ. П. вирізняють: а) ідеалістичну: Шефтсбері, Берклі, Г'юм, шотланд. школу здорового глузду (Рід, Бетті, Оствальд); б) матеріалістичну: Коллінз, Гартлі, Пристлі, Толанд, Ньютон. Розвиток франц. П. охоплює ранній етап (XVII ст. - Лабрюєр, Ларошфуко, Декарт, Гассенді) та високе П. (XVIII ст. - Монтеск'є, Маблі, Вольтер, Кондильяк, Руссо, Ламетрі, Дидро, Гельвецій, Гольбах, Марешаль, Мельє та ін.) О. днією з центральних подій розвитку франц. П. стало йидання "Енциклопедії" (1751 - 1780), асоціально-політичним завершенням - події Французької революції 1789 р. П. у Німеччині розпочалося доволі пізно - у XVIII ст., що було зумовлено економічною відсталістю та відсутністю національної єдності; соціально-політичні та філософські пошуки цієї єдності стали однією з найпотужніших сполук нім. П. До чільних представників нім. П. належать Крузій, Чирнгауз, Томазій, Баумгартен, Гаман, Якобі, Гердер, Гете, Лессинг. П. в Італії було щільно поєднано з боротьбою за національне об'єднання. Важливе місце у працях італ. просвітників займало питання про єдину літературну італ. мову. Ідеї італ. П. рельєфно відбились у працях Чезаротті, Веррі, Беккаріа, Філанджері, драматургії Гольдоні.

Фоєрбах, Людвіг (1804, Ландсхут, Баварія - 1872) - нім. філософ, представник класичної нім. філософії. Закінчив Берлінський ун-т (1828), приват-доцент Ерлангенського ун-ту (1829 - 1830). Після опублікування праці "Думки про смерть і безсмертя" був позбавлений права викладання. Головним завданням своєї філософії Ф. вважав відповідь на питання - якою є справжня природа людини, як визначити її шлях до щастя? Для розкриття природи людини Ф. застосовує поняття любові. Любов, за Ф., - прояв активності самої природи, особливе чуттєво-емоційне піднесення, чинник самоутвердження людини у світі. Завдання філософії - допомогти людям стати щасливими шляхом об'єднання зі світом і між собою на засадах любові. Ф. розрізняє людську природу і людську сутність. Перша притаманна кожній людині і є сукупністю її сутнісних сил (почуття, розум, воля), потреб (головна - спілкування), пристрастей та прагнень (найсуттєвіше - прагнення до щастя) Л. юдська сутність виявляється лише через спілкування "Я" - "Ти". Соціальність як взаємодію і спілкування "Я" - "Ти" Ф. трактує на антропологічних засадах, не враховуючи суспільно-історичних закономірностей і відносин. Релігія, за Ф., закорінена в людській природі, в почутті залежності від зовнішніх (відчужених) щодо неї сил природи і суспільства, у прагненні до щастя, в уяві і фантазії. Людина обожнює сили, від яких чекає заспокоєння своїх тривог та здійснення бажань. Ф. доходить висновку, що релігія, компенсуючи те, чого людям не вистачає, їм необхідна, тому її належить замінити суттєво новою формою - Релігією людяності. Філософія історії Ф. має ідеалістичний характер. Різні періоди в історії людства пояснюються різними етапами в розвитку релігійних уявлень як ілюзорних форм свідомості, орієнтованих на компенсацію дефіциту щастя С. оціальні конфлікти, за Ф., породжуються суперечностями між релігіями і розв'язуються завдяки поступові людського розуму. Подальший прогрес людства Ф. вбачав в утвердженні нової філософії-релігії, що культивуватиме любов людини до людини як до Бога. Безсмертя принципово заперечував, вважав його марнотною мрією. Впровадження нової філософії-релігії має спиратися на просвітництво.

[br]

Осн. тв.: "Думки про смерть і безсмертя" (1830); "Про філософію і християнство" (1839); "Сутність християнства" (1841); "Основи філософії майбутнього" (1843); "Сутність релігії" (1845).

Фройд (Фрейд), Зигмунд (1986, Фрайберг - 1939) - австр. психіатр, психолог та філософ, засновник психоаналізу. Закінчив Віденський ун-т (1879), проф. Віденського ун-ту (од 1902 р.), в 1938 р. емігрував до Великої Британії. Творчість Ф. підлягає умовному поділові на три етапи - ранній, зрілий та пізній Н. а ранньому етапі Ф. як мислитель та практик-психіатр розвивається під значним впливом Шарко, Бернхейма й особливо Бреєра, разом з яким створює т. зв. "психокатарсичний метод" - метод лікування неврозів шляхом переживання психічної травми минулого у гіпнотичному стані. Центральним поняттям зрілого Ф. є "позасвідоме", яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках. Для прояснення динаміки взаємодії свідомості та позасвідомого Ф. використовує поняття "витіснення" та "сублімація". "Витіснення" - це повернення табуйованих бажань, мрій, переживань у глибини позасвідомого; "сублімація" - їх символічне "здійснення" у царині культури. Методологічним осердям творчості Ф. цього періоду є теорія дитячої сексуальності, згідно з якою існуючі у суспільстві репресивні щодо неї заборони й вимоги породжують психічні травми і комплекси; головними серед цих комплексів є "комплекс Едипа" (потяг сина до матері) та "комплекс Електри" (потяг доньки до батька). У процесі дорослішання та набуття зрілості ці комплекси дедалі більше витісняються у позасвідоме, хоча продовжують діяти, провокуючи невротичну поведінку індивіда. Пізній етап творчості Ф. знаменує теорія "Ероса і Танатоса", яка завершує становлення фрейдівської метапсихології і надає їй трагічно-екзистенційного звучання. В основі цієї теорії лежить твердження про те, що у внутрішньому світі людини потяг до життя (Ерос) постійно вступає у суперечність із потягом до смерті (Танатосом). Ця суперечність пронизує внутрішній світ особистості і виходить у світ цивілізації та культури. Ф. створює класичну для психоаналізу модель психіки: "Воно" (позасвідоме), "Я" (свідомість, або "Его") та "Над-Я" ("Супер-Его", або "Цензор"). Характерною ознакою пізнього Ф. є звернення до культурологічних та філософських проблем. Вчення Ф. справило значний вплив на розвиток філософії і культури XX ст. З'являється фройдизм - течія, у межах якої принципи психоаналізу застосовуються для розуміння людського буття у його різноманітних вимірах. При цьому поняття "фройдизм" слід відрізняти від поняття "психоаналіз". З одного боку, поняття "фройдизм" ширше, адже воно об'єднує всіх тих, хто приймає теоретичні засади Ф., а з іншого - вужче, адже вже за життя Ф. психоаналіз вийшов за межі його світогляду та методології Н. апр., аналітична психологія Юнга базується на вченні про архетипи колективного позасвідомого, гуманістичний психоаналіз Фромма - значною мірою на концепції відчуження, розробленою молодим Марксом, а актуалізуючий психоаналіз бере за філософське підґрунтя метаантропологію.

[br]

Осн. тв.: "Дослідження істерії" (1895); "Тлумачення сновидінь" (1900); "Нарис історії психоаналізу" (1914); "Масова психологія й аналіз людського "Я" (1921); "Майбутнє однієї ілюзії" (1927); "Невдоволеність культурою" (1930).